Податкова складова банкрутства ~ U-Tax Blog

пʼятницю, 3 серпня 2018 р.

Податкова складова банкрутства

На жаль, Податковий кодекс України (далі - “ПК України”) та Закон України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (далі - “Закон про банкрутство”) не є ідеально зіграним дуетом. Коли йде мова про податкові моменти банкрутства, виникає багато практичних проблем.

Нижче про три найбільш поширені проблеми.

І. Ініціювання процедури банкрутства за заявою податкового органу

Дане питання є актуальним у першу чергу для самих податківців. Перенесення податкового боргу з категорії “нестягнутий” до категорії “стягується у процедурі банкрутства” зменшує загальну суму податкового боргу платників податків. Це, у свою чергу, позитивно впливає на показник ефективності роботи органів податкових органів.

Проблемним питання є у першу чергу тому, що для порушення провадження у справі про банкрутство Закон про банкрутство (ч. 2 ст. 11) вимагає надати постанову про відкриття виконавчого провадження. Також повинен пройти трьохмісячний строк з моменту пред’явлення виконавчого документа до виконання.

Як відомо, процедура стягнення податкового боргу не передбачає собою отримання виконавчого листа. Для стягнення податкового боргу на підставі рішення суду податковий орган безпосередньо (оминаючи державного виконавця) звертається до банку платника з інкасовим дорученням для примусового стягнення грошових коштів у рахунок погашення податкового боргу.

На превелике щастя для податківців, суди йдуть їм на зустріч. Суди, зокрема, визнають, що для порушення провадження у справі про банкрутство за заявою податкового органу подання постанови про відкриття виконавчого провадження не є обов’язковим.

Постанова Вищого господарського суду України (далі - “ВГСУ”) від 17.02.2015 у справі № 925/1941/14 - яскравий приклад такої сприятливої для податківців судової практики.

ІІ. Сплата ПДВ при реалізації майна в ліквідаційній процедурі

На сьогоднішній день ситуація із сплатою ПДВ під час реалізації активів банкрута в ліквідаційній процедурі продовжує бути неоднозначною.

Так, зокрема, ВГСУ у своїй постанові від 16.05.2012 у справі № 25/112/10 наголошує, що під час реалізації активів банкрута в ліквідаційній процедурі не виникає та не може виникнути зобов’язання банкрута щодо сплати ПДВ.

Нагадуємо, що пунктом 4 ч. 1 ст. 38 Закону про банкрутство прямо передбачено, що з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури у банкрута не виникає жодних додаткових зобов’язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов’язкових платежів)), крім витрат, безпосередньо пов’язаних із здійсненням ліквідаційної процедури.

У той час, податкові органи підтримують протилежну думку. Вони вважають реалізацію майна банкрута в ліквідаційній процедурі операцією з постачання товарів, де виникає об’єкт оподаткування ПДВ.

Доволі сильний аргумент на користь такої позиції податкових органів - це пункт 7.3 ст. 7 ПК України. Згідно з цим пунктом будь-які питання щодо оподаткування не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до ПК України.

Згаданий вище пункт 4 ч. 1 ст. 38 Закону про банкрутство не включено до ПК України. Відповідно, даний пункт не можна розглядати як такий, що звільняє від сплати ПДВ.

На практиці зазвичай ліквідатори не сплачують ПДВ під під час реалізації майна банкрута. Однак, зазначена невизначеність - це “Дамоклів меч” над головою ліквідаторів. Існує ризик притягнення ліквідаторів до кримінальної відповідальності за ухилення від сплати податків.

У 2015 році була спроба врегулювати дану колізію на законодавчому рівні. Так, було розроблено законопроект № 3164 від 22.09.2015 “Про внесення змін до статті 184 ПК України”. Зміни, зокрема, стосувалися підпункту “д” пункту 184.1 ПК України. Згідно зі змінами анулювання реєстрації платника ПДВ повинно було відбуватися не на підставі ухвали суду про ліквідацію підприємства, а на підставі ухвали про визнання боржника банкрутом.

Однак, з незрозумілих причин законопроект було відкликано, а колізія залишилась невирішеною.

На сьогоднішній день продовжується робота щодо усунення озвучених розбіжностей на законодавчому рівні. Зокрема, цим питанням опікується комітет з податкового та митного права Асоціації правників України.

ІІІ. Включення заяв податкових органів до реєстру кредиторів

Проблемними є три аспекти.

По-перше, чи можливо включити заявлені контролюючим органом суми неузгоджених податкових зобов’язань до реєстру вимог кредиторів?

Більшість господарських судів займають однозначну позицію, що вимоги за неузгодженими податковими зобов’язаннями (включаючи оскаржені податкові повідомлення-рішення) не включаються до реєстру вимог кредиторів. До реєстру кредиторів можна включати лише податковий борг, яким визнається тільки податкове зобов'язання, узгоджене самим платником податків або встановлене судом. Зокрема така позиція висвітлена ВГСУ у постановах від 20.12.2011 у справі № 5015/118/11; від 08.10.2013 у справі № 914/77/13 та від 01.07.2015 у справі № 914/1820/14.

По-друге, що ж робити, якщо ліквідаційна процедура вже закінчується, а податкове зобов’язання так і не стало узгодженим?

Буває, що неузгоджені податкові зобов’язання суди все-таки включають до реєстру вимог кредиторів. Однак, якщо суд займає позицію щодо необхідності узгодження зобов’язання, то ліквідаційна процедура може закінчитися, а податкове зобов’язання так і не потрапити до реєстру. У подальшому таке податкове зобов’язання може бути списане контролюючим органом як безнадійний податковий борг.

По-третє, глибоко дискусійним є питання, як взагалі розглядати вимоги податкового органу щодо сплати податкових зобов’язань, які набули статусу узгоджених вже після відкриття провадження у справі про банкрутство.

Така ситуація виникає, наприклад, коли податкове повідомлення-рішення про визначення податкового зобов’язання було прийнято контролюючим органом до відкриття провадження у справі про банкрутство. Платник оскаржив податкове повідомлення-рішення в адміністративному чи судовому порядку. Процедура судового чи адміністративного оскарження, негативне завершення якої для платника має наслідком узгодженість податкового зобов’язання, закінчилася вже після відкриття провадження у справі про банкрутство.

Питання в тому, чи повинні вказані вимоги податкових органів відноситись до конкурсних чи до поточних вимог кредиторів?

З одного боку, нібито можна стверджувати, що зазначені вимоги контролюючих органів повинні відноситись до конкурсних вимог. На користь такого висновку свідчить той факт, що дані вимоги виникли (було прийняте відповідне податкове повідомлення-рішення) до відкриття провадження у справі про банкрутство.

З іншого боку, такі вимоги стають узгодженими (чинними) вже після відкриття провадження у справі про банкрутство. Тому нібито є підстави розглядати ці вимоги як поточні (такі, що виникли після відкриття провадження у справі про банкрутство).

На жаль, на сьогоднішній день не сформувалося достатньо судової практики, щоб дати вичерпні відповіді на зазначені непрості питання.

Хоча і сказати, що судова практика взагалі відсутня - не сказати нічого.

Надзвичайно цікавою у цьому контексті є постанова ВГСУ від 11.07.2012 у справі № 18/85 про банкрутство ТОВ “Молочна Рів’єра”.

У даній постанові ВГСУ:

- визнав вимоги податкового органу щодо сплати податкових зобов’язань, які набули статусу узгоджених вже після відкриття провадження у справі про банкрутство, конкурсними; та

- вказав на факт пропуску податковим органом строку на пред'явлення зазначених конкурсних вимог кредиторів (контролюючий орган заявив дані вимоги після узгодження податкових зобов’язань у ліквідаційній процедурі, а не у процедурі розпорядження майном у межах відведеного на те строку).

Замість висновку

Отже, процедура банкрутства боржника дійсно має істотну податкову складову. Навіть незважаючи на набрання чинності 18.01.2013 новою, більш прогресивною редакцією Закону про банкрутство, податкових проблем у процедурі банкрутство залишається ще достатньо.

Фото з http://bankruptcy-ua.com/news/334