Концепція ділової мети ~ U-Tax Blog

неділя, 10 квітня 2011 р.

Концепція ділової мети


Панове, до Вашої уваги стаття на тему податкового планування в умовах дії концепції ділової мети. Стаття, чесно кажучи, несвіжа (написана у серпні 2009 року), однак доволі актуальна і на сьогоднішній день. Як юрист, який на даний час тісно займається податковими спорами, можу сказати, що податківці дуже часто звертаються до цієї концепції, визнають договори платника податків нікчемними і здійснюють донарахування податкових зобов’язань.

            КОНЦЕПЦІЯ ДІЛОВОЇ МЕТИ

Останні тенденції в судовій практиці вирішення податкових спорів показують, що в Україні поступово впроваджується поширена в інших юрисдикціях концепція ділової мети в оподатковуваних операціях (the concept of business purpose). Згідно з цією концепцією, якщо навіть за своїм оформленням операція, яка спрямована на отримання певних податкових переваг (наприклад, формування валових витрат чи податкового кредиту, отримання права на користування податковою пільгою тощо) повністю відповідає вимогам чинного законодавства, але не має під собою розумних економічних або інших причин (ділової мети), відповідних податкових переваг платника податку має бути позбавлено.

Про впровадження концепції ділової мети можна говорити виходячи з аналізу практики Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України в спорах про бюджетне відшкодування ПДВ (постанова від 24.04.2007 у справі № 07/92, постанова від 10.06.2008 у справі № 21-281во08, постанова від 01.04.2008 у справі № 08/91, постанова від 02.10.2007 та ряд інших). Розглядаючи дані справи, Верховний Суд України визнав, що встановлення відсутності розумних економічних або інших причин (ділової мети) при здійсненні відповідних господарських операцій є підставою для відмови у наданні бюджетного відшкодування ПДВ. Верховним Судом України було встановлено відсутність ділової мети, зокрема, у випадку систематичного продажу платником податку товару за ціною, значно нижчою від ціни придбання, та у випадку передання одним платником податку іншому платнику податку одного й того ж обладнання одночасно в оренду і зберігання із суттєвою різницею у розмірах орендної плати і плати за зберігання.

Необхідно відмітити, що чинне податкове законодавство не містить норм, які б давали можливість судовим чи податковим органам безпосередньо застосовувати концепцію ділової мети (виняток хіба-що складають декілька конвенцій про уникнення подвійного оподаткування). Наприклад, Конвенція між Україною і Королівством Нідерландів про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи і майно від 24.10.1995 та Конвенція між Урядом України і Урядом Грецької Республіки про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи і на майно від 06.11.2000 включають норми про незастосування положень цих конвенцій, якими регулюється оподаткування процентів, у випадку, якщо боргові зобов'язання, стосовно яких сплачуються проценти, були створені або передані платником податків головним чином з метою отримання переваг, встановлених цими положеннями, а не для законних комерційних цілей.

Брак податково-правового регулювання змушує судові та податкові органи звертатися до положень цивільного права України, якими регулюється визнання правочинів недійсними, зокрема до ст. 228 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), що визначає правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок.

При цьому необхідно звернути увагу на те, що правочин, який порушує публічний порядок, визнається згідно із ч. 2 ст. 228 ЦК України нікчемним, а не оспорюваним, а тому вважається недійсним автоматично, без винесення судом відповідного рішення. Податковий орган виходячи з аналізу змісту правочину самостійно робить висновок про порушення ним публічного порядку, а отже, про його нікчемність і здійснює відповідне донарахування податкових зобов’язань та штрафних санкцій, після чого направляє  податкове повідомлення-рішення платнику податків для узгодження податкового зобов’язання.

Якщо платник податку незгоден із висновком податкового органу, він звертається до суду з позовом про скасування відповідного податкового повідомлення-рішення і вже в судовому засіданні перевіряється обґрунтованість висновків податкового органу про нікчемність правочину. Хоча обґрунтованість висновку про нікчемність правочину може бути перевірена судом і з ініціативи податкового органу. Це може мати місце в тому разі, коли податковий орган вирішить звернутися до суду з позовом про стягнення з платника податку всього одержаного за недійсним правочином на підставі ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України (далі – ГК України), якою передбачається можливість стягнення в доход держави одержаного за господарським зобов’язанням, що було визнане недійсним як таке, що вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Хоча у світлі висловленої Вищим господарським судом України у п. 21 інформаційного листа від 07.04.2008 № 01-8/211 позиції про неможливість застосування положень ГК України про недійсність господарських зобов'язань з огляду на їхню суперечність положенням ЦК України про недійсність правочинів, правомірність застосування ч. 1 ст. 208 ГК України є досить сумнівною, не потрібно забувати про існування ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду від 16.09.2008 (справа за адміністративним позовом ДПІ у м. Чернівці до ПП «Таїс»), згідно з якою на підставі вказаної господарсько-правової норми все ж таки було стягнуто в доход держави кошти, одержані платником податку за нікчемним правочином.

Незважаючи на те, що вищеописана практика стосується переважно спорів про бюджетне відшкодування ПДВ, не вбачаємо перешкод для її поширення і на інші категорії податкових спорів. Свідченням цього може бути затвердження Державною податковою адміністрацією України Методичних рекомендацій (орієнтовного алгоритму дій) органів державної податкової служби по руйнуванню схем ухилення від оподаткування та формуванню доказової бази у справах про стягнення коштів, отриманих за нікчемними угодами (лист від 03.02.2009 № 2012/7/10-1017), у яких відсутні будь-які обмеження щодо сфери застосування практики, що розглядається.

Підсумовуючи вищевикладене, хотілося б звернути увагу платників податків на необхідність перегляду використовуваних ними схем податкової оптимізації з урахуванням застосування концепції ділової мети в оподатковуваних операціях. Для зниження ризику визнання правочинів нікчемними та стягнення всього одержаного за ними в доход держави, схема має бути бездоганною не лише з точки зору юридичного оформлення відповідних операцій, а й з точки зору обґрунтування ділової мети кожної включеної до неї господарської операції.

Немає коментарів:

Дописати коментар