Новий порядок ПДВ-дотування виробників молока та м’яса

Фото з http://animalportal.r

Як я вже згадував у своєму дописі від 28 грудня 2011 року, з 1 січня 2012 року застосовується новий порядок сплати ПДВ переробними підприємствами - виробниками молочної та м'ясної продукції.

Новий порядок запроваджено згідно з Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо підтримки сільськогосподарських товаровиробників» від 22.12.2011 № 4268-VI (набрав чинності з 01.01.2012). Даним законом викладено у новій редакції п. 1 підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу, яким визначається порядок дотування сільськогосподарських товаровиробників молока та м’яса за рахунок ПДВ, належного до сплати з підприємств, які займаються переробкою молока та м’яса, придбаного у таких товаровиробників.

До набрання чинності змінами переробні підприємства сплачували ПДВ до спеціального фонду державного бюджету, звідки відповідні кошти у рамках бюджетної програми «Державна підтримка галузі тваринництва» спрямовувалися на виплату дотацій виробникам молока та м’яса.

З 1 січня 2012 року до спеціального фонду державного бюджету переробними підприємствами перераховується лише частина належного до сплати ПДВ (наприклад, у 2012 році – 30% і у 2013  році – 40%). Решта ПДВ спрямовується на спеціальні рахунки переробних підприємств, відкриті в органах державної казначейської служби.

Розпорядниками таких спеціальних рахунків виступають самі переробні підприємства. Вони виплачують за рахунок коштів, акумульованих на цих рахунках, компенсацію сільськогосподарським товаровиробникам за продані ними молоко та м’ясо.

Таким чином, відбулося часткове повернення до системи виплати дотацій (компенсацій) сільськогосподарським виробникам молока та м’яса, яка існувала до набрання чинності Податковим кодексом. Часткове – тому що раніше вся сума ПДВ, а не лише її частина як зараз, безпосередньо перераховувалася переробними підприємствами сільськогосподарським товаровиробникам молока та м’яса через спеціальні рахунки.

Практика Європейського суду з прав людини у податкових спорах

Фото з http://morleypatriot.blogspot.com

Останнім часом нерідкість, коли практика Європейського суду з прав людини застосовується вітчизняними судами для вирішення тих чи інших судових спорів. На сьогодні, така практика визнається самостійним джерелом права і є обов’язковою для застосування судами  (ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).

Не є винятком і податкові спори, де суди теж все частіше і частіше починають застосовувати практику Європейського суду з прав людини.

Аналіз практики Європейського суду з прав людини в податкових спорах показує, що найчастіше в таких спорах застосовується ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав і основоположних свобод.

Даною статтею гарантується право на мирне володіння своїм майном. У ній, зокрема, визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У контексті податкових спорів встановлення обов’язку сплатити податок/позбавлення права отримати податкову вигоду (податковий кредит чи бюджетне відшкодування ПДВ) розглядається як позбавлення власності. Відповідно, воно повинно здійснюватися «на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».

Найбільш відомою для України є практика застосування Європейським судом з прав людини ст. 1 Протоколу № 1 стосовно (1) права платника ПДВ на податковий кредит/бюджетне відшкодування за операціями з несумлінними з податкової точки зору постачальниками та (2) «якості» (передбачуваності, однозначності) податкових законів.

Проблемні постачальники

На сьогоднішній день, можна відмітити три основні рішення Європейського суду з прав людини щодо даного питання. Це рішення у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03).

У даних справах місцевими податковими органами було позбавлено платників ПДВ права на податковий кредит/бюджетне відшкодування у зв’язку з виявленням зловживань з боку їхніх постачальників, направлених на незаконне бюджетне відшкодування ПДВ.

Перевіряючи відповідність позбавлення права на податковий кредит/бюджетне відшкодування вимогам ст. 1 Протоколу № 1, Європейський суд з прав людини застосовував принцип пропорційності. Цей принцип є складовою частиною принципу верховенства права і вимагає додержання «справедливого балансу» між вимогами публічного інтересу та захистом прав приватних осіб, у реалізацію яких здійснюється втручання держави.

Провівши відповідну оцінку, Європейський суд з прав людини визнав, що «справедливий баланс» не додержується, коли платника ПДВ позбавляють права на податковий кредит/бюджетне відшкодування за відсутності (1) доказів його залучення до протиправної діяльності, пов’язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, чи (2) доказів того, що йому було відомо/повинно було відомо про таку діяльність його постачальників.

Відповідно, суд констатував факт порушення ст. 1 Протоколу № 1, якою гарантується право на мирне володіння майном.

«Якість» податкового закону

Як зазначалося вище, згідно зі ст. 1 Протоколу № 1 ніхто не може бути позбавлений права власності інакше, як на умовах, передбачених законом.

У розумінні Європейського суду з прав людини закон не визнається законом, якщо він не відповідає вимозі «якості закону». Під якістю закону наразі розуміється його точність і зрозумілість.

Іншими словами, якщо обов’язок сплати податку передбачено законом, що не відповідає умові «якості закону», то сплата такого податку суперечить ст. 1 Протоколу № 1.

У справі Щокін проти України (2010 рік, заяви № 23759/03 та № 37943/06) та справі Серков проти України (2011 рік, заява 39766/05) Європейський суд з прав людини визнав факт порушення ст. 1 Протоколу № 1 з огляду на недодержання вимоги щодо «якості» податкових законів.

У справі Щокін проти України Європейський суд з прав людини визнав «неякісним» закон, яким визначалася ставка прибуткового податку з громадян, що застосовувалася до доходів, отриманих не за місцем основної роботи. На момент оподаткування відповідних операцій Декрет Кабінету Міністрів «Про прибутковий податок з громадян» передбачав застосування до таких доходів фіксованої 20% ставки, а Указ Президента України «Про збільшення неоподатковуваного мінімуму та ставки прогресивного оподаткування доходів громадян» – прогресивної ставки.

Посилаючись на принцип конфлікту інтересів*, закріплений у податковому законодавстві України, суд вказав на необхідність застосування підходу, більш сприятливого для платника податку, тобто застосування фіксованої, а не прогресивної ставки прибуткового податку.

Подібні висновки Європейський суд з прав людини зробив і у справі Серков проти України. У цій справі ним було встановлено відсутність «якості закону» у суперечливих положення Закону України «Про податок на додану вартість» та Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» в частині, що стосується необхідності сплати ПДВ платниками єдиного податку-фізичними особами при імпорті товарів на митну територію України.

Замість висновку

Закінчуючи на радісній ноті, необхідно відмітити, що у Єдиному державному реєстрі судових рішень України не складно знайти приклади застосування адміністративними судами вищевказаної практики Європейського суду з прав людини у найбільш актуальних на даний час категоріях судових спорів. При цьому, що найважливіше, з позитивним для платників податків результатом.

Рішення у справах Інтерсплав проти України та «Булвес» АД проти Болгарії застосовуються у спорах щодо підтвердження права на податковий кредит/бюджетне відшкодування за операціями з несумлінними платниками ПДВ.

Рішення у справі Щокін проти України застосовується у спорах щодо права платника на врахування у податковому обліку збитків минулих періодів (збитки, що виникли у 2010  році та попередніх податкових періодах).

*- Пункт 4.4.1 чинного на той момент Закону України «Про погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами.

Доктрина належної обачності і обережності

Фото із сайту http://xage.ru

Напевно, буде логічним назвати доктрину ділової мети  та доктрину належної обачності й обережності двома найважливішими досягненнями судової практики в сфері боротьби з ухиленням від сплати податків в Україні за останні роки.

У цій статті піде мова про доктрину належної обачності й обережності, яка хоча, на відміну від доктрини ділової мети, і не отримала законодавчого закріплення на рівні Податкового кодексу, але за значимістю практично не поступається останній.

Суть доктрини

Доктрина стосується випадків формування платником податку-покупцем товарів (робіт, послуг), податкового кредиту/витрат за операціями з проблемними з точки зору оподаткування постачальниками, включаючи контрагентів постачальників за ланцюгом поставки товару.

Доктрина дає відповідь на питання, чи повинен платник податку-покупець нести відповідальність у вигляді позбавлення права на податковий кредит або витрати за податкові зловживання свого постачальника або його контрагентів.

Відповідь є наступною: платник податків-покупець не повинен нести відповідальність тільки у випадку, якщо він проявив належну обачність і обережність і йому не було відомо про зловживання своїх контрагентів.

При цьому як докази того, що платнику податків-покупцю було відомо про зловживання контрагентів, можуть бути використані такі обставини, як, наприклад:

- Спрямованість діяльності платника податку-покупця або його афілійованих осіб на здійснення операцій переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань, зокрема, у випадках здійснення операцій через посередників при наявності прямих контактів виробників;

- Робота платника податку-покупця і постачальника в одному сегменті ринку, у якому існують стабільні зв'язки й учасники якого обізнані щодо характеру діяльності та дійсних намірів один одного при здійсненні господарських операцій.

Відправна точка

Перше широко відома згадка про доктрину належної обачності й обережності з'явилося 12 лютого 2008 року. Саме цим числом датовано постанову Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у справі № 08/28 за позовом ТОВ «Метпромсервіс» до ДПІ у Шевченківському районі м. Запоріжжя про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

У даній справі Верховний Суд України підтримав місцеву ДПІ, скасував прийняту на користь платника податків ухвалу Вищого адміністративного суду України і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Скасовуючи ухвалу Вищого адміністративного суду України, Верховний Суд України зробив наступні цікаві висновки:

- «... факт порушення контрагентами-постачальниками продавця своїх податкових зобов'язань може бути підставою для висновку про необґрунтованість заявлених платником податку вимог про надання податкової вигоди - відшкодування ПДВ з державного бюджету, якщо податковий орган доведе, що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти ... »;

 - «Задовольняючи позов, суди виходили тільки з наявності у позивача податкових накладних продавців. Вони не взяли до уваги того, що позивач протягом тривалого часу набував через посередників сировину, зокрема металобрухт, у осіб, які систематично не сплачували податки, діяльність яких мала ознаки фіктивного підприємництва, за юридичною адресою не знаходилися, не звітували про свою діяльність або подавали податкові декларації про відсутність такої, зареєстровані власники та посадові особи яких не визнають своєї причетності до їхньої діяльності, а також, що позивач, продавці та їхні постачальники працювали в одному сегменті ринку, у якому існують налагоджені стабільні зв'язки й учасники якого обізнані стосовно один одного ».

Запозичення у північного сусіда

Доктрина належної обачності й обережності існує і в Російській Федерації. Хотілося б вірити, що росіяни запозичили її у нас, але, на жаль, скоріше - навпаки.

У Росії дана доктрина стала активно застосовуватися починаючи з жовтня 2006 року (постанова Вищого Арбітражного Суду Російської Федерації від 12 жовтня 2006 року № 53), а у нас - тільки з лютого 2008 року (вищевказана постанова Верховного Суду України від 12 лютого 2008 року).

Доктрина і практика Європейського суду з прав людини

Не зайвим буде зазначити, що питання відповідальності платника податків-покупця за податкові зловживання своїх контрагентів знаходить своє вирішення  і в практиці Європейського суду з прав людини, яка є обов'язковою для застосування в Україні.

У справі «Булвес» АД проти Болгарії (п. 71 рішення, датованого 22 січня 2009 року) Європейський суд з прав людини висловив позицію, яка в принципі узгоджується з доктриною належної обачності й обережності: платник ПДВ не має нести відповідальність за зловживання, скоєні його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Що робити платникам податків?

В умовах дії доктрини сумлінним платникам податків потрібно подбати про створення доказів, які б  підтверджували прояв ними належної обачності й обережності при виборі постачальників.

Найменше, але вкрай необхідне, що повинен зробити кожен платник податків - це перевірити перед укладенням договорів на закупівлю товарів (робіт, послуг) своїх контрагентів на предмет податкової «доброчесності» за електронними базами даних, доступними на офіційному сайтіДержавної податкової служби України. Маються на увазі - база платників ПДВ, база анульованих свідоцтв платників ПДВ, база недобросовісних платників ПДВ і база місць масової реєстрації платників податків.

Все інше залежить від ресурсів і фантазії платника податків. Можна, наприклад, попросити у контрагента завірені копії статутних та реєстраційних документів, копію паспорта особи, яка підписуватиме договір на закупівлю товарів (робіт, послуг), довідку про кількість співробітників контрагента, наявність у нього основних фондів, розміри його складських та офісних приміщень, фактичне місцезнаходження. Іншими словами, потрібно постаратися зібрати максимум інформації, що підтверджує реальний, а не фіктивний характер діяльності контрагента.

Документи, зібрані за результатами перевірки, у тому числі «скріншоти» з екрана комп'ютера, зроблені під час перевірки контрагентів на сайті Державної податкової служби України, рекомендується зберігати в електронній та/або паперовій формі на випадок виникнення спору з податковими органами.

Ідеальним варіантом видається затвердження внутрішньої політики (положення), що передбачає порядок перевірки контрагентів на предмет їхньої податкової «надійності» з визначенням кола відповідальних посадових осіб, процедур перевірки, порядку зберігання зібраних за результатами проведення перевірки матеріалів і так далі.

Замість висновку

Як бачимо, впровадження доктрини належної обачності й обережності додало платникам податків, принаймні тим з них, які відповідально ставляться до мінімізації податкових ризиків, роботи, пов'язаної з необхідністю перевірки податкової «доброчесності» контрагентів. Однак, важко назвати цю доктрину чимось незвичайним. Як би там не було, а вона узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини і пропонує більш-менш справедливий баланс між державними та приватними інтересами в сфері боротьби з ухиленням від сплати податків.

Основною проблемою на сьогоднішній день є «розмитість» критеріїв належної обачності й обережності та ризики, що витікають з цього для платників податків. Було б дуже добре, якби Вищий адміністративний суд України зміг заповнити цю прогалину своїм роз'ясненням.