Зміни до Податкового кодексу (адміністрування податків)

У пості, датованому  22 липня 2011 року, я вже згадував про законопроект № 8217 (прийнятий Верховною Радою, але ще не підписаний Президентом), яким було внесено велику кількість змін до Податкового кодексу. Нижче наводяться основні зміни, внесені цим законопроектом у частині адміністрування податків:

- Удосконалено регулювання питань, пов'язаних з наданням податкових консультацій: (а) встановлюється термін на надання індивідуальної податкової консультації податковим органом - 30 календарних днів, (б) робиться можливим отримання податкових консультацій в електронній формі, (в) реанімуються узагальнені податкові роз'яснення (консультації) як підстава для звільнення платника податків від відповідальності за порушення податкового законодавства;

 
- Розширено підстави для витребування податковим органом у платника податків інформації за запитом. З'явилися такі додаткові підстави: (а) недостовірність даних, відображених у податкових деклараціях, (б) отримання податковим органом скарги на платника податків у зв'язку з порушенням ним правил оформлення податкових накладних і (в) проведення зустрічної звірки;

- Уточнено підстави для недопуску податкового органу до проведення документальної виїзної перевірки. Тепер платник податків матиме право не допустити податковий орган до проведення документальної виїзної перевірки не тільки у разі ненадання платнику податків направлення на проведення перевірки, але і копії наказу про призначення перевірки та службових посвідчень осіб, зазначених у направленні;

- Уточнено, що при проведенні перевірок великий платник податків зобов'язаний надавати податковому органу в електронному вигляді не копії всіх первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, документів фінансової звітності, які є у нього у наявності, а тільки тих з них, які ведуться в електронній формі;

- Скасовано штрафні санкції за завищення від'ємного значення податку на прибуток і ліквідована спеціальна штрафна санкція в розмірі 75% за вчинення трьох і більше податкових порушень протягом 1095 днів;

Як бачимо, більшість нововведень законопроекту № 8217, звичайно, за винятком положень щодо розширення підстав для витребування інформації, є позитивними для бізнесу.

ПОДАТКОВІ АСПЕКТИ ПІДГОТОВКИ ДО IPO

У даній статті розглядаються податкові аспекти підготовки до IPO (первинне розміщення акцій), яке здійснюється на іноземних фондових біржах.

Під час підготовки до IPO роль податкового юриста здебільшого зводиться до наступного: (1) виявлення та мінімізація податкових ризиків емітента, (2) створення ефективної з точки зору оподаткування корпоративної структури емітента та (3) розробка схеми розподілу та використання отриманих у результаті IPO фінансових ресурсів.

1. Виявлення та мінімізація податкових ризиків

Під час проведення перевірки (due diligence) емітента виявляються (пізніше відображаються у проспекті емісії) податкові ризики та вносяться рекомендації щодо їхньої мінімізації. Зрозуміло, що наявність суттєвих податкових ризиків може значним чином зменшити привабливість акцій емітента для потенційних інвесторів.

Завданням податкового юриста є мінімізація таких ризиків. Шляхи мінімізації можуть бути різними: від оформлення додаткових документів, що розкривають зміст чи економічну суть тих чи інших господарських операцій, до виключення компаній, які мають суттєві податкові ризики зі складу холдингу, який братиме участь у IPO.

2. Cтворення ефективної з точки зору оподаткування корпоративної структури емітента

У реаліях сьогодення емітент, як правило, складається не з однієї, а з декількох юридичних осіб - як українських, так й іноземних компаній. Успішне проведення IPO не можливе без створення ефективної корпоративної структури емітента. Податковому юристу при побудові корпоративної структури відводить далеко не остання роль. Окрім прозорості та зрозумілості для потенційних інвесторів, корпоративна структура емітента має бути необтяжливою з точки зору оподаткування.

З огляду на недосконалість чинного законодавства про цінні папери (відсутність можливості випускати акції, номіновані в іноземній валюті, необхідність отримання дозволу Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку на розміщення акцій українського емітента за межами України тощо) емітенти, як правило, віддають перевагу проведенню IPO через свої іноземні компанії.

Таким чином, завданням податкового юриста є також вибір найбільш ефективних з позицій оподаткування юрисдикцій для розміщення іноземних компаній холдингу. Серед інших критеріями вибору є зокрема режим оподаткування у таких юрисдикціях дивідендів, процентів, роялті та доходів від реалізації акцій чи інших корпоративних прав, сприятливість умов договорів про уникнення подвійного оподаткування, укладених з цими країнами.

Досить популярною на практиці є реєстрація материнської компанії, яка безпосередньо розміщуватиме акції на іноземній фондовій біржі, у Нідерландах. Як проміжні ланки холдингу часто використовуються юридичні особи Кіпру.

3. Розробка схеми розподілу та використання отриманих у результаті IPO фінансових ресурсів

У залежності від того, як емітент планує використати залучені в результаті IPO кошти (інвестувати в операційні компанії, придбати новий вид бізнесу тощо) податковому юристу необхідно продумати механізм розподілу таких коштів між компаніями холдингу з найменшими податковими втратами. Можливими варіантами є збільшення статутного капіталу компаній холдингу, надання позик однією компанією холдингу іншій тощо. Результат такого податкового планування у великій мірі залежить від того, наскільки ефективною з точки зору оподатковування є корпоративна структура емітента.

Замість висновку

Підсумовуючи, можна відмітити, що успішність IPO багато в чому залежить від участі в ньому кваліфікованих податкових юристів.

Зміни до Податкового кодексу

7 липня 2011 року Верховною Радою прийнято закон про внесення змін до Податкового кодексу (законопроект № 8217).

Законом передбачається внесення великого обсягу змін до Податкового кодексу та інших законодавчих актів України. Зміни вносяться з метою удосконалення окремих положень Податкового кодексу і стосуються таких питань, як: адміністрування податків, оподаткування податком на прибуток підприємств, податком з доходів фізичних осіб, ПДВ тощо.

Станом на день опублікування цього посту закон ще не підписано Президентом.

Захист комерційної таємниці під час податкових перевірок

Останнім часом податківці все більше і більше часу приділяють перевірці контрагентів платників податків (з метою виявлення нікчемних правочинів чи іншого обґрунтування відсутності права платника податку на податковий кредит чи витрати). Якщо ваше підприємство заробляє гроші на тому, що купує товари і перепродає їх за вищою ціною іншим суб’єктам господарюванням, проведення таких перевірок може мати руйнівні наслідки для вашого бізнесу.

На практиці трапляються ситуації, коли у процесі таких перевірок інформація про постачальників платника податку та ціни, за якими він закуповує у них товари, потрапляє до рук покупців платника податку. Після отримання цієї  інформації для покупців більше немає сенсу працювати з платником податку і вони починають закуповувати товари напряму в його постачальників. Як результат, обсяги доходів платника податку різко зменшуються. Така ситуація може, зокрема, мати місце, коли податковий орган здійснює документальну перевірку покупця платника податку і в акті цієї перевірки відображає результати дослідження руху товарів від постачальників платника податку до цього   покупця.

Щоб уникнути подібної ситуації, потрібно скористатися можливостями законодавства щодо захисту комерційної таємниці від розголошення податковими органами. Податковий кодекс прямо передбачає право платника на нерозголошення комерційної таємниці контролюючим органом (п. 17.1.3).

Для захисту інтересів платника податку можна запропонувати наступні дії:

-  Закріплення у внутрішніх документах платника податку переліку відомостей, які становлять комерційну таємницю, а також режиму охорони таких відомостей - право на комерційну таємницю у платника податку не виникає саме по собі, а вимагає виконання певних формальностей;

- Письмове повідомлення податкового органу про те, що інформація про постачальників платника податку і цінах закупівлі в них товарів є  комерційною таємницею платника податку (з наданням копій документів, що підтверджують включення зазначених відомостей до складу комерційної таємниці платника податку);

- Виконання під час документальної виїзної перевірки вимог Податкового кодексу щодо передачі податковому органу документів, які містять комерційну таємницю (наприклад, договорів з постачальниками) виключно за актом прийому-передачі (п. 85.3); в акті прийому-передачі в обов'язковому порядку слід вказувати, що дані документи містять комерційну таємницю платника податку;

- Письмове попередження податкового органу про те, що у разі розголошення комерційної таємниці, зокрема інформації про постачальників платника податків і ціни закупівлі у них товарів, платник податку буде змушений (а) ініціювати перед прокуратурою питання про притягнення винних посадових осіб податкового органу до кримінальної відповідальності і (2) звернутися до адміністративного суду з позовом про стягнення з податкового органу шкоди, заподіяної розголошенням комерційної таємниці.

Міжнародні стандарти фінансової звітності

У травні 2011 були прийняті зміни до Закону про бухгалтерський облік та фінансову звітність, згідно з якими передбачається перехід українських компаній на міжнародні стандарти фінансової звітності (МСФЗ, IFRS). Зміни набирають чинності з 1 січня 2012 року. З цієї ж дати власне і починається перехід на МСФЗ.

Перехід на МСФЗ буде обов'язковим тільки для окремих категорій компаній: публічні акціонерні товариства, банки, страховики, а також підприємства, які проводять діяльність, за видами, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів. До речі, відповідний перелік Кабінетом Міністрів ще не затверджено.

Інші підприємства мають право вибору. Вони можуть подавати звітність за національними стандартами або «освоювати» МСФЗ. Про своє рішення застосовувати МСФЗ їм необхідно буде проінформувати орган статистики.

Спірність формування витрат, пов’язаних з отриманням авансового платежу

Серед ряду питань, які супроводжують набрання чинності Розділом III «Податок на прибуток підприємств» Податкового кодексу України (далі - «Податковий кодекс»), можна виділити проблемність формування витрат, пов’язаних з доходами, визнаними платником податку відповідно до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі – «Закон про прибуток»).

Припустимо, що до 1 квітня 2011 року (дата набрання чинності Розділом III «Податок на прибуток підприємств» Податкового кодексу) ваше підприємство отримало передоплату за товари, що будуть постачатися клієнту у майбутньому, і включило цю передоплату до складу свого валового доходу відповідно до правила «першої події», встановленого Законом про прибуток. Підприємство не встигло придбати відповідні товари у своїх постачальників до 1 квітня 2011 року, а відтак,  і включити їхню вартість до складу своїх валових витрат відповідно до вищеназваного правила «першої події».

Податковий кодекс вже не передбачає застосування правила «першої події». Замість нього застосовується метод нарахувань. Згідно з цим методом витрати платника податку визнаються витратами того звітного періоду, у якому визнано доходи від реалізації відповідних товарів.

Оскільки у нашій ситуації дохід був визнаний підприємством ще до запровадження методу нарахувань, можна стверджувати, що підприємство не визначило собі доходу у розумінні Податкового кодексу. Як наслідок, податкові органи вважають, що підприємство не вправі відображати витрати, пов’язані з такими доходами (Єдина база податкових знань, розміщена на офіційному веб-сайті Державної податкової служби України, код консультації 110.07.03).

Бути позбавленим права на формування витрат, пов’язаних з вже визнаним доходом, видається явно не справедливим для платника податку. З іншого ж боку, Податковий кодекс, на жаль, не містить чітких положень, які б дозволяли платнику податків здійснити формування витрат, що складають собівартість реалізованих товарів, якщо ним не було визначено відповідних доходів згідно з Податковим кодексом.

Платник податків потрапляє в ситуацію, в якій він або повинен свідомо піти на ризик і врахувати відповідні витрати, або погодитися з позицією податкового органу і зазнати додаткових податкових втрат. Якщо вибрано перший із запропонованих варіантів, то ймовірність успішного захисту платником податків своїх прав є доволі гіпотетичною з огляду на відсутність  чітких законодавчих положень, які б обґрунтовували можливість формування таких витрат. Максимум, що може зробити платник податків, – це апелювати до принципу верховенства права. Принцип верховенства права розглядається Конституційним Судом України як такий, що надає право суду вирішувати спір, базуючись на уявленнях про справедливість, якщо законодавство, що підлягає застосуванню, не забезпечує справедливого вирішення спору. Проте, враховуючи нинішній стан  судової практики в Україні, ймовірність застосування принципу верховенства права майже зводиться до нуля.

Існує також альтернативний варіант, який здається більш прийнятним з точки зору управління податковими ризиками. Сторони розривають договір, згідно з яким було сплачено авансовий платіж, продавець повертає авансовий платіж покупцю і врешті-решт сторони укладають новий аналогічний договір. У цьому випадку продавець на основі p140.2 Податкового кодексу анулює у податковому обліку раніше визнаний доход і формує доходи і витрати згідно з Податковим кодексом на основі нового договору.

У цьому випадку теж виникає ризик, що податкові органи визнають вищевказану «комбінацію» такою, що суперечить податковому законодавству. На разі, відома позиція податківців, згідно з якою зазначений вище пункт 140.2 Податкового кодексу застосовується лише до доходів, які були сформовані у відповідності з даним кодексом. Однак, цей ризик, здається, значно нижчим, ніж ризик, про який йшла мова нижче.