 |
Останнім
часом нерідкість, коли практика Європейського суду з прав людини застосовується
вітчизняними судами для вирішення тих чи інших судових спорів. На сьогодні,
така практика визнається самостійним джерелом права і є обов’язковою для
застосування судами (ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та
застосування практики Європейського суду з прав людини»).
Не є
винятком і податкові спори, де суди теж все частіше і частіше починають
застосовувати практику Європейського суду з прав людини.
Аналіз
практики Європейського суду з прав людини в податкових спорах показує, що
найчастіше в таких спорах застосовується ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про
захист прав і основоположних свобод.
Даною
статтею гарантується право на мирне володіння своїм майном. У ній, зокрема,
визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм
майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах
суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами
міжнародного права.
У
контексті податкових спорів встановлення обов’язку сплатити податок/позбавлення
права отримати податкову вигоду (податковий кредит чи бюджетне відшкодування
ПДВ) розглядається як позбавлення власності. Відповідно, воно повинно
здійснюватися «на умовах, передбачених
законом і загальними принципами міжнародного права».
Найбільш
відомою для України є практика застосування Європейським судом з прав людини
ст. 1 Протоколу № 1 стосовно (1) права платника ПДВ на податковий
кредит/бюджетне відшкодування за операціями з несумлінними з податкової точки
зору постачальниками та (2) «якості» (передбачуваності, однозначності)
податкових законів.
Проблемні постачальники
На сьогоднішній день, можна відмітити три основні рішення
Європейського суду з прав людини щодо даного питання. Це рішення у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03).
У даних справах місцевими податковими органами було
позбавлено платників ПДВ права на податковий кредит/бюджетне відшкодування у
зв’язку з виявленням зловживань з боку їхніх постачальників, направлених на
незаконне бюджетне відшкодування ПДВ.
Перевіряючи відповідність позбавлення права на податковий
кредит/бюджетне відшкодування вимогам ст. 1 Протоколу № 1, Європейський суд з
прав людини застосовував принцип пропорційності. Цей принцип є складовою
частиною принципу верховенства права і вимагає додержання «справедливого
балансу» між вимогами публічного інтересу та захистом прав приватних осіб, у
реалізацію яких здійснюється втручання держави.
Провівши відповідну оцінку, Європейський суд з прав
людини визнав, що «справедливий баланс» не додержується, коли платника ПДВ
позбавляють права на податковий кредит/бюджетне відшкодування за відсутності
(1) доказів його залучення до протиправної діяльності, пов’язаної з незаконним
отриманням бюджетного відшкодування, чи (2) доказів того, що йому було
відомо/повинно було відомо про таку діяльність його постачальників.
Відповідно, суд констатував факт порушення ст. 1
Протоколу № 1, якою гарантується право на мирне володіння майном.
«Якість» податкового закону
Як зазначалося вище, згідно зі ст. 1 Протоколу № 1 ніхто
не може бути позбавлений права власності інакше, як на умовах, передбачених
законом.
У розумінні Європейського суду з прав людини закон не
визнається законом, якщо він не відповідає вимозі «якості закону». Під
якістю закону наразі розуміється його точність і зрозумілість.
Іншими словами, якщо обов’язок сплати податку передбачено
законом, що не відповідає умові «якості закону», то сплата такого податку
суперечить ст. 1 Протоколу № 1.
У справі Щокін проти України (2010 рік, заяви № 23759/03 та № 37943/06) та справі Серков проти України (2011 рік, заява 39766/05)
Європейський суд з прав людини визнав факт порушення ст. 1 Протоколу № 1 з
огляду на недодержання вимоги щодо «якості» податкових законів.
У
справі Щокін проти України Європейський суд з прав людини визнав
«неякісним» закон, яким визначалася ставка прибуткового податку з громадян, що
застосовувалася до доходів, отриманих не за місцем основної роботи. На момент
оподаткування відповідних операцій Декрет Кабінету Міністрів «Про прибутковий
податок з громадян» передбачав застосування до таких доходів фіксованої 20%
ставки, а Указ Президента України «Про збільшення неоподатковуваного мінімуму
та ставки прогресивного оподаткування доходів громадян» – прогресивної ставки.
Посилаючись
на принцип конфлікту інтересів*, закріплений у податковому
законодавстві України, суд вказав на необхідність застосування підходу, більш
сприятливого для платника податку, тобто застосування фіксованої, а не
прогресивної ставки прибуткового податку.
Подібні
висновки Європейський суд з прав людини зробив і у справі Серков проти
України. У цій справі ним було встановлено відсутність «якості закону» у
суперечливих положення Закону України «Про податок на додану вартість» та Указу
Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності
суб'єктів малого підприємництва» в частині, що стосується необхідності сплати
ПДВ платниками єдиного податку-фізичними особами при імпорті товарів на митну
територію України.
Замість висновку
Закінчуючи на радісній ноті, необхідно відмітити, що у Єдиному державному реєстрі судових рішень України не
складно знайти приклади застосування адміністративними судами вищевказаної
практики Європейського суду з прав людини у найбільш актуальних на даний час
категоріях судових спорів. При цьому, що найважливіше, з позитивним для
платників податків результатом.
Рішення у справах
Інтерсплав проти України та «Булвес» АД проти Болгарії застосовуються у
спорах щодо підтвердження права на податковий кредит/бюджетне відшкодування за
операціями з несумлінними платниками ПДВ.
Рішення у справі Щокін
проти України застосовується у спорах щодо права платника на врахування у
податковому обліку збитків минулих періодів (збитки, що виникли у 2010 році та попередніх податкових періодах).
*- Пункт
4.4.1 чинного на той момент Закону України «Про погашення зобов’язань платників
податків перед бюджетами та державними цільовими фондами.
